ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ЗАКЛАСТИ МОРАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДРУЖБИ

Як показує саме життя, дитина може спо­стерігати різні стосунки між рідними, близькими, знайомими, сусідами. Але ви­ховання співпереживання та альтруїзму, які необхідні в дружбі, перш за все відбувається шляхом спостереження дитини за спілкуван­ням у самій сімї та з друзями дорослих.
Якщо дитина бачить доброзичливе ставлення дорослих одне до одного, їхню готовність допомогти, проявити співчут­тя, а найголовніше — конкретні приклади такої поведінки, які б демонстрували ці почуття, то у неї будуть розвиватися саме ці риси — здатність до безкорисливого піклування про інших, готовність жертвувати своїми інтересами, відсутність агресії.

Італійський жарт свідчить, що в негарних дитячих вчинках відбиваються риси самих батьків. «…Тату, а що мала на увазі наша вчителька, коли казала мені, що яблуко від яблуні недалеко падає?» — «Ти знову бився на перерві, бандите?»

Батько обурюється: син почав грубо розмовляти з матір’ю, відмовляється виконувати її прохання. Але при цьому бать­ко «забуває» про те, що сам часто зриває роздратування на близьких людях і не обтяжує себе домашніми клопотами та допомогою дружині Більше того, він може застосовувати попереджувальне звинувачення, нескінченно докоряючи дру­жині за погане виховання дітей. Тим самим він випереджає можливі докори на свою адресу. Адже він сам відчуває свою безпорадність, некомпетентність у проблемах виховання, на­магається уникнути домашніх справ під приводом великої зайнятості на роботі Але, прагнучи не допустити критики на свою адресу, тиранить дружину нескінченними претензіями («До повернення чоловіка справжня дружина потурбується про те, щоб вечеря вже чекала на столі»), завищеними ви­могами («Справжня мати повинна кожну хвилину все знати про дитину»), критикує її найменшу похибку («Гарна мати і дрркина ніколи б не зробила цього»). Зовні складається враження, що він виявляє турботу про сім’ю, а фактично це тільки маскування повної байдужості до сімейних справ.

А ось приклад, коли найголовнішою ознакою спілкуван­ня між чоловіком і жінкою є домінування прав жінки: право на втому («Я так втомилася, що не можу навіть ворухнутися, піди переодягни доньку»), на примху («Чого я повинна тобі щось пояснювати, не хочу йти в кіно, та й годі!»), на вибір («А я хочу поїхати на відпочинок не до моря, а в гори»), на поганий настрій («Хіба ти не бачиш, що у мене зіпсувався настрій і мені зараз не до твоїх байок»). Чоловікові дозволя­ється тільки одне: не заважати дружині жити І це все спо­стерігає, відчуває дитина. Який зразок вона побачить?

Заважає ефективному спілкуванню в родині і самоствер­дження за рахунок іншого. Кожна людина тією чи іншою мірою відчуває потребу в самоствердженні, визнанні її значу­щості. Якщо така потреба не реалізується в зовнішньому ото­ченні, то, як правило, людина намагається самоствердитися в сім’ї: чоловік за рахунок дружини (і навпаки), батьки — за рахунок дитини, найдоступнішого для цього й беззахисного об’єкта, який завжди «під рукою».

Багато деструктивного привносять у сім’ю і маніпуляції та маніпулювання. У своєму навчальному посібнику з психо­логії і спілкування І. М. Цимбалюк наводить такий приклад: «..Живе сім’я: мама, дочка, онука. Особисте життя дочки після розлучення з чоловіком ніяк не складається. Кожного потенційного претендента на її руку і серце мати зустрічає з неприхованою неприязню і ворожістю. Якщо дочка збира­ється піти в кіно чи театр, мати починає скаржитися на своє здоров’я, демонстративно п’є сердечні краплі, примовляючи, що всі її покидають, що вона нікому не потрібна Потай від доньки веде розмови з онукою про те, як їм добре утрьох і як їм непотрібні чоловіки. Дівчинка ворогом дивиться на будь-якого чоловіка, що з’являється біля мами, зухвало себе поводить. А бабуся потім турботливо зауважує доньці, що в онучки зовсім погані нерви, не треба її хвилювати. При­чина такої поведінки — небажання ділити турботу й увагу дочки з іншою людиною. До цього часу мати була в центрі родини, її вимоги вислуховуються і виконуються неухильно. А як складуться стосунки з новим зятем — невідомо, тому краще усунути саму ймовірність другого шлюбу дочки».

Слід підкреслити: сама мати може й не усвідомлювати, що її поведінка носить маніпулятивний характер.

Інколи члени сім’ї прагнуть покращити свій стан чи настрій шляхом негативного впливу на інших, не усвідом­люючи цього, адже зовнішній бік такого спілкування має «парадну сторону», що маскує внутрішній зміст. Типовим прикладом є так зване «пиляння», тобто нудні, буркотли­ві вичитування. Наприклад, батько хоче почитати книжку і виявляє, що син дав її товаришеві. З’ясувавши це, бать­ко починає дорікати синові за те, що він роздає книжки з домашньої бібліотеки, а потім вони не повертаються, що не можна брати книжку без дозволу, що його товариш неохайний і зіпсує книжку тощо. Щодня він запитує: «Він тобі ще не повернув книжку?» А товариш якраз захворів, не ходить до школи. Син пояснює це батькові, але той, по­чувши чергове «ні», «запускає» своє бурчання в повному об­сязі. Хвилюється дружина, їй шкода сина, вона не поділяє роздратування чоловіка, бо знає, ідо книжка обов’язково повернеться. Завмирає від жаху бабуся в очікуванні ново­го скандалу. А син, якому набридло виправдовуватись по кілька разів на день, перестає звертати увагу на батьківські довгі, монотонні промови. Як тільки батько починає свій монолог, дитина позіхає, починає ідось робити, демонструє неуважність до батька.

Конфліктну ситуацію в сім’ї може породжувати і постій­не нагадування про давні помилки партнера Є дуже багато й інших психологічних тонкоїців, які заважають гармонійно­му спілкуванню в сім’ї, сприяють виникненню конфліктів.

Усім дорослим, зацікавленим у тому, іцоб допомогти ди­тині спілкуватися та дрркити, треба пам’ятати одне: дорослі повинні прагнути розкрити перед дитиною свої найкраїці якості, за які їх цінують і в родині, і поза нею. Розкрити в реальних діях.

Не зайвим буде прочитати літературні твори, які показу­ють як негативні відносини в сім’ї («Бабка» В. Осєєвої), так і позитивні (латиська народна казка «Добрі брати»; «Брат і молодша сестра» Е. Шима).